ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ ЯК НЕВІД’ЄМНОЇ ОЗНАКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТНЬОЇ ПРОГРАМИ «КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНА РОБОТА» НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

Анотація

У статті розглянуто мовленнєву культуру як один з основних критеріїв професійної
придатності будь-якого спеціаліста. Акцентовано, що слухачі освітньо-професійної програми
«Краєзнавчо-туристична робота» – майбутні історики, консультанти з питань історії, подорожей,
археологи, викладачі – зобов’язані володіти літературною мовою на високому рівні. Проаналізовано
таку ознаку культури мовлення, як правильність, розглянуто найтиповіші порушення мовних норм
здобувачами, запропоновано шляхи усунення цих помилок під час вивчення дисципліни «Українська
мова (за професійним спрямуванням)». Зосереджено увагу на дикційній й орфоепічній чистоті
мовлення, труднощах у процесі опанування лексичного багатства української мови, її граматики,
стилістики й орфографії. Підкреслено, що, крім навчальної роботи, для формування мовленнєвої
культури важливе значення має також виховна. Зазначено, що науково-педагогічні працівники
гуманітарних кафедр ЗВО повинні всіляко залучати здобувачів і здобувачок до вивчення фольклору,
народних традицій, життя та діяльності видатних особистостей науки, техніки та культури,
використовуючи для цього твори класиків, сучасних українських письменників. Наголошено, що в
УІПА викладачі кафедри краєзнавчо-туристичної роботи, соціальних і гуманітарних наук щорічно
проводять олімпіади з української мови, перший етап Міжнародного конкурсу з української мови
імені Петра Яцика та Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді
імені Тараса Шевченка, заходи до Дня української писемності та мови тощо. Зроблено висновок, що
без глибокого знання мови, зокрема її фонетичної системи, лексичного складу, граматичної будови і
стилістичних властивостей, сучасний фахівець у галузі краєзнавчо-туристичної роботи не зможе
виконувати складні професійні завдання, бути конкурентоздатним на ринку праці. Усне і писемне
мовлення здобувачів за змістом має бути об'єктивним, переконливим, за формою – логічним,
цивілізованим, яскравим, але передусім – правильним.