ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ МОДЕЛІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЕДУКАЦІЄЮ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ В УМОВАХ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ ОСВІТИ

Анотація

У статті представлено теоретичне обґрунтування концептуальної моделі системи едукації
майбутніх учителів в умовах діджиталізації освіти. Доведено, що для ефективного функціонування ця
модель системи повинна містити п’ять компонентів: методологічно-цільовий – соціальне замовлення,
ціль, завдання, зміст, закономірності та принципи едукації МУ в умовах діджиталізації освіти;
структурно-функціональний – об’єкт, суб’єкт ЗВО та функцій едукації МУ в умовах діджиталізації
освіти; організаційно-управлінський – напрями та етапи управління едукацією майбутніх учителів в
умовах діджиталізації освіти, адміністративні методи; професійно-зорієнтований – ціль,
компетентності (предметні, фахові, загальні), методи, форми та засоби, які направлені на досягнення
результату; діагностико-результативний – критерії, показники та діагностичний інструментарій, що
дозволяє визначити рівень прояву управління едукацією МУ в умовах діджиталізації освіти.
Запропонована концептуальна модель системи виконує функцію інтегративної едукації МУ та
забезпечує її системний синергізм. Аджепроцес едукації МУ в умовах діджиталізації освіти є
багаторівневим і впливає на сутнісні особливості підготовки здобувачів освіти до професійної
діяльності. У результаті взаємного функціонування всіх компонентів концептуальної моделі системи
управління досліджуваним процесом створюються можливості для ефективної реалізації в
педагогічній діяльності професійної адаптивності – інтегративної якості майбутніх учителів, що
виражається в здатності з легкістю і швидко пристосовуватися до тих чи інших обставин та мінливих
умов професійної життєдіяльності. Адаптивність у професійному співтоваристві зумовлюється
професійно значущими й особистісними якостями МУ, що безпосередньо визначаються зовнішніми
чинниками і підструктурами: готовністю до безперервної едукації, готовністю до постійного
професійного вдосконалення і підвищення кваліфікації, готовністю і бажанням до професійної та
соціальної мобільності, саморозвитку, готовності до безперервної комунікації та здатності
налагоджувати якісні міжособистісні зв’язки з професійним співтовариством (зокрема з колегами) та,
між іншим, із зовнішнім контуром, тобто з об’єктами професійної взаємодії.